Основні тези
- У XVI столітті Європа переживала Малий льодовиковий період.
- Завершення XVI століття запам’яталося як один із найсуворіших періодів в історії Англії.
- Англійці зводили замки з урахуванням збереження тепла.
Будинки в Англії 16 століття проєктували так, аби вони утримували тепло взимку / Колаж 24 Каналу
У XVI столітті Європейський континент зіткнувся з інтенсивним зниженням температури, що отримало назву Малий льодовиковий період. Зими ставали настільки лютими, що річка Темза іноді вкривалася льодом по всій ширині.
У 1564 році на її кризі запалювали вогнища, готували м’ясо на грилі та навіть влаштовували танці. Згідно з переказами, королева Єлизавета I займалася стрільбою з лука прямо на замерзлій річці, а Генріх VIII катався по ній на санях. Однак за цим видовищем ховалася сувора дійсність: неврожай, голод і смерть від переохолодження – часом навіть у літній період. Саме ці умови спонукали людей до пошуку нових методів утримання тепла. І деякі з них виявилися надзвичайно дієвими. Про це повідомляє BBC.
Як зігрівалися в Англії у 16 столітті – в епоху найбільших холодів?
Замок, що “взаємодіє” з сонцем
Одним із найбільш показових прикладів є маєток Гардвік-Голл у графстві Дербішир. Він був зведений у кінці XVI століття, у період найнижчих температур. Архітектура споруди була розроблена таким чином, щоб максимально ефективно утримувати тепло – без використання будь-яких обігрівачів чи кондиціонерів.
Поруч знаходяться одразу два маєтки: давній – масивний, несиметричний, що зазнав численних перебудов, і новий – світлий, симетричний, з великими вікнами.
Сучасники іронізували, що в ньому “більше вікон, ніж стін”. І це не випадковість.
Власниця замку, графиня Елізабет Шрусбері (Бесс), мала достатньо коштів для експериментів. Ймовірно, спочатку вона планувала розширити значний “старий” будинок Гардвіка, але згодом змінила рішення і почала будувати новий.
Деякі дослідники вважають, що після втрати чоловіка та отримання великого спадку вона свідомо взялася за реалізацію проєкту теплого та затишного житла – такого, яке б дозволило без проблем пережити холодні роки Малого льодовикового періоду.
Новий Гардвік-Голл майже ідеально орієнтований по осі північ – південь. Це забезпечувало можливість “ловити” найбільшу кількість сонячного проміння протягом дня. Вранці господиня проводила час у довгій галереї, що виходила на схід. Вдень та ввечері – у кімнатах з південно-західного боку.
А кухні розмістили на північному заході – де прохолодніше, що сприяло збереженню продуктів харчування.
Замок Гардвік-Голл у Дербіширі / Фото Alamy
Секрет тепла – не тільки в сонячному світлі. Частина північних вікон у замку – несправжні: зовні вони мають вигляд справжніх, але зсередини замуровані. Таким чином зменшували втрати тепла.
Каміни розмістили не біля зовнішніх стін, а всередині будівлі – щоб тепло не “виходило” назовні.
Центральна стіна, товщина якої перевищувала 1,3 метра, функціонувала як акумулятор: камінь і цегла накопичували тепло від вогню та поступово віддавали його протягом багатьох годин.
Дослідження продемонстрували: взимку всередині Гардвіка температура могла бути на 10 градусів вищою, ніж на вулиці. Для порівняння, у більшості тогочасних маєтків різниця становила лише 2 – 3 градуси.
Додайте до цього гобелени на стінах, масивні штори на вікнах і навколо ліжок, багатошаровий одяг із оксамиту та хутра – і отримаєте дійсно продуману систему опалення.
Уроки з XVI століття для XXI
Архітектурні рішення єлизаветинської епохи й сьогодні можуть дати багато корисних порад. Будинки, розроблені з урахуванням руху сонця, напрямку вітру та зміни сезонів, потребують значно менше енергії для обігріву та охолодження.
Натомість сучасні скляні хмарочоси часто діють всупереч клімату: взимку вони швидко втрачають тепло, а влітку перетворюються на справжні парники, що змушує витрачати все більше енергії.
Архітектура повинна гармонійно поєднуватися з природою, а не боротися з нею – саме так думали творці Гардвік-Голлу. Тому їхні ідеї знову набувають актуальності в епоху кліматичних змін.
Як наші пращури зігрівалися взимку?
Sky History називає ще декілька способів, за допомогою яких наші попередники боролися з холодом.
Римське “централізоване опалення”
Заможні римляни використовували гіпокауст – систему обігріву підлоги. Гаряче повітря від печі циркулювало під підлогою будинку та між стінами. Це було ефективно, але дуже дорого та доступно лише заможним верствам населення.
Вугілля у вікторіанську епоху
У XIX столітті Велика Британія фактично існувала завдяки вугіллю. Ним опалювали каміни, підігрівали воду та цілі маєтки. Деякі палаци спалювали десятки тонн вугілля щодня.
“Зимова сплячка” для незаможних
У суворі зими бідні селяни в Європі просто спали. Родини годинами лежали в ліжку, щільно притискаючись одне до одного, щоб зберегти тепло та споживати менше їжі. Іноді люди навіть спали разом із домашньою худобою.
Великі каміни
У замках і великих будинках каміни були величезними – настільки, що в них можна було засмажити цілу тварину. Камін був у кожній кімнаті, а кількість камінів навіть обкладалася податком.
Мобільні жаровні
У тюдорівські часи застосовували металеві жаровні з вугіллям, які розміщували посеред кімнати. Вони давали тепло, але часто ставали причиною пожеж – через них згоріли навіть королівські палаци.
Обігрівачі для ліжка
Перед сном у ліжко клали металеву посудину з гарячим вугіллям, щоб нагріти постіль. Це було комфортно, але ризиковано через вогонь і шкідливі гази.
Тканини замість утеплення
У холодних замках стіни обвішували гобеленами, а ліжка – щільними шторами. Тканина затримувала пориви вітру та сприяла збереженню тепла, особливо вночі.
Як фіни роблять теплу підлогу без електрики та труб
Фінський спосіб утеплення підлоги не передбачає обігріву. Його суть – утримувати тепло всередині будинку, не даючи йому виходити вниз, у ґрунт і фундамент.
Завдяки цьому підлога залишається теплою самостійно, функціонуючи як термос.
Підлогу роблять багатошаровою:
- встановлюють дерев’яні балки;
- між ними розміщують товстий шар кам’яної вати у два шари без зазорів;
- залишають вентиляційний простір для захисту від вологи;
- зверху встановлюють міцні вологостійкі плити під кінцеве покриття.
В результаті – тепла підлога без потреби в електриці та трубах, зменшення втрат тепла по всьому будинку, відсутність ризику поломок, незалежність комфорту від вимкнень електроенергії.