Зброя для захисників: як зробити український ОПК сильнішим 04.10.2024 10:29 Укрінформ Вітчизняна промисловість щороку може виробляти техніки та озброєнь на $20 мільярдів. Що для цього потрібно?
Слова президента Зеленського про те, що Україна може і має стати одним із ключових глобальних донорів безпеки та потужним гравцем на глобальному ринку зброї й оборонних технологій, задали тон дискусіям під час Міжнародного форуму оборонних індустрій DFNC2, що днями відбувся у Києві. Основними темами обговорення, яке відбулося за участі 168 іноземних та 115 українських оборонних компаній і асоціацій, стали досягнення та виклики для виробництва озброєння в Україні, перспективи створення нових і зміцнення чинних партнерств. Адже, незважаючи на багаторазове збільшення оборонного виробництва, лише власного ресурсу – особливо фінансового й технологічного – для успішного протистояння агресорові нам не вистачить. Тому держава втілює внутрішні реформи та пропонує інвестиційні стимули, щоб полегшити доступ на цей донедавна закритий ринок не тільки для приватного українського, а й для іноземного бізнесу.
УКРОБОРОНПРОМ: ШЛЯХ ДО TOP-50 СВІТОВИХ ВИРОБНИКІВ ОЗБРОЄНЬ
Російська агресія каталізувала надходження в оборонну галузь власного та інвестиційного ресурсу, збільшила зацікавленість світового збройового бізнесу до вкладень в Україну та налагодження спільних виробництв, стимулювала розвиток вітчизняного приватного сектору, який нарешті отримав доступ до державного оборонного замовлення. Між іншим завдяки гнучкості, креативності, технологічності він нині успішно конкурує з держпідприємствами. Державний сектор, своєю чергою, також змінюється. Відповідно, вітчизняний ринок військової техніки та озброєнь стає відкритішим і зрозумілішим для іноземців – як країн-партнерів, так і приватних виробників та інвесторів. Хоча реформу ще не завершено, але, на відміну від довоєнних вагань, відмовлятися від неї Україна вже не збирається. Адже це питання нашого виживання.
До великої війни під крилом державного концерну «Укроборонпром» (тепер – АТ «Українські оборонні системи») працювали 138 підприємств. Точніше, реально працювали, виготовляючи продукцію військового призначення, менше половини із них. Адже понад два десятки підприємств опинилися на тимчасово окупованих територіях, ще стільки ж на той час де-факто не мали до оборонної галузі жодного стосунку, заради виживання перейшовши на виготовлення товарів ширвжитку та іншої «цивільної» продукції. Понад три десятки держпідприємств взагалі роками існували лише на папері, давно згорнувши виробництво, занедбавши та розбазаривши майно, відправивши колективи у простій або на біржу праці. Тож 90% усіх прибутків Укороборонпрому генерували лише 27 компаній, решта – лише скромні 10%.
Аби навести лад у цьому господарстві, позбутися баласту та домогтися ефективної роботи галузі, ще 2016 року тодішнє керівництво Укроборонпрому презентувало у Верховній Раді Стратегію реформування оборонно-промислового комплексу, першим етапом реалізації якої визначили незалежний аудит діяльності держконцерну.
Але за три роки на повноцінний аудит так і не спромоглися – ревізори відвідали менше чверті підприємств. Тоді ж було також кілька невдалих спроб налагодити парламентський контроль за розподілом та витрачанням коштів, що йшли на оборонне замовлення, адже ДК «Укроборонпром» доволі часто фігурував у різноманітних корупційних скандалах.
Паралельно стейкхолдери обговорювали ідею радикального реформування Укроборонпрому та вітчизняного ОПК загалом. Були й заклики взагалі ліквідувати держконцерн як зайву надбудову, яка, мовляв, заважала формуванню в Україні повноцінного ринку озброєнь, що потребував як збільшення (за рахунок приватних компаній) кількості національних постачальників товарів, послуг та робіт, так і допуску на ринок іноземних підрядників.
Зрештою на початку 2020-го викристалізувалася ідея реформи оборонно-промислового сектору через ліквідацію держконцерну та створення натомість шести корпорацій, які мали спеціалізуватися на ракетобудуванні, авіабудуванні, бронетехніці, радарних, морських системах та авіаремонті. Згодом з’явилися й інші варіації на тему реформування ОПК. Але до великої війни втілити жоден із цих варіантів не встигли.
Війна ж внесла свої корективи, наочно продемонструвавши багатьом і без того зрозумілу річ: концентрація оборонного виробництва в руках держави без належної конкуренції з боку приватного сектору та кооперації з провідними світовими виробниками озброєнь – власниками передових технологій та рішень – бажаних результатів не принесе. Жоден прорив та перехід від характерного для більшості підприємств галузі застосування технологій третього і четвертого технологічних укладів одразу до п’ятого та шостого, за якими працюють у світі, за таких умов неможливий.
Шлях до необхідних перетворень розпочали з трансформації концерну «Укроборонпром» в акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» (УОП). Відповідно до закону №1630-ІХ «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», в червні 2023 року замість ДК «Укроборонпром» утворили Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» – оборонну компанію, де 100% акцій належить державі.
Наступним етапом реформи стало перетворення державних підприємств, які підпорядковуються УОП, на господарські товариства. Нині такі зміни тривають: на ТОВ і АТ вже перетворили 42 підприємства. Відповідно, вони отримали нові можливості для фінансування (в тому числі, напряму від міжнародних партнерів України) та створення СП з іноземними виробниками.
Зрозуміло, що про ефективність цієї реформи говорити зарано. Сприйняття її у суспільстві також неоднозначне. Є в неї противники й поміж тих, хто звик до безконтрольності та роками наживався на використанні державного майна, та й серед громадян, котрі вважають, що наслідком таких змін буде не збільшення обсягів виробництва вітчизняного ОПК, а, мовляв, поступове передання державного майна «олігархам».
При цьому насправді мало хто переймався тим, що робота більшості підприємств галузі справді роками була неефективною та в багатьох випадках збитковою для держави. Тож зміни були необхідними. Та й головне зараз не стільки суспільне сприйняття, як потреби українських захисників у вітчизняному озброєнні.
І уже маємо результат. За підсумками 2023 року Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» посіло 49-те місце в рейтингу TOP 100 Defense Companies 2024, до якого входять провідні світові виробники озброєнь. Тоді як за рік до того Укроборонпром був на 65-му місці. Виторг від реалізації військової продукції у 2023 році зріс на 72% – до $2,2 млрд. Це – найшвидші темпи зростання за відповідним показником поміж 100 провідних світових виробників озброєння.
І це – в умовах, коли вітчизняні підприємства ОПК були й залишаються пріоритетними цілями для ворожих ударів. Виробнича база більшості наших виробників озброєнь та техніки серйозно пошкоджена, а то й повністю знищена. Через воєнні ризики (особливо в перші місяці війни) відбувся відтік капіталів, чимало інвестпроєктів заморозили, було зруйновано логістику, є значні втрати трудового ресурсу – через вимушену еміграцію за кордон, внутрішню міграцію та мобілізацію. З останнім зараз легше: підприємства ОПК мають можливість 100-відсоткового бронювання працівників. Але кваліфікованих кадрів, як і раніше, не вистачає.
Попри багаторазове збільшення обсягів державного замовлення (цього року на оборонну галузь передбачено $4 мільярди), катастрофічно не вистачає й фінансового ресурсу. Пошук варіантів нині – одне з ключових завдань влади.
Источник: www.ukrinform.ua
