Існують люди, для яких бензин – це не просто пальне, а сама кров. Маркіз Рауль де Ровен був саме таким – усе його життя пройшло під рев моторів. Він навіть залишив свій слід в історії світового автоспорту, стартувавши в першому Гран-прі Монако 1929 року, хоча й зійшов з дистанції через аварію. Пізніше, за кермом Bugatti T35B, де Ровен здобув поул-позицію на Гран-прі Франції, але гонка на легендарному Ле-Мані йому не скорилася – за дев’ять кіл до фінішу він вибув через технічні проблеми. Як і багато його колег-гонщиків у 1920-ті, маркіз спробував створити власний автомобіль, але його гоночні спроби на машинах власної розробки, на жаль, не принесли успіху.
Значну частину часу він присвячував і мотоциклам, з яких, власне, і розпочинав. Після Першої світової війни, демобілізувавшись і отримавши орден Почесного легіону за відвагу, маркіз у 1919 році заснував невелику фірму з ремонту автомобілів. А з 1921 року вона почала випускати мотоцикли власної розробки. Ці мотоцикли здобули кілька перемог у гонках і встановили чимало національних та світових рекордів, хоча на той час світові рекорди оновлювалися майже щомісяця. Тим не менш, маркізу було чим пишатися.
Спортивні успіхи додавали оптимізму, і де Ровен вирішив спробувати свої сили у створенні автомобілів. Це було доволі амбітно, враховуючи, що виробництво мотоциклів так і не вдалося налагодити як слід: вони випускалися невеликими партіями, з численними компонентами, придбаними як у французьких, так і в іноземних постачальників. Наприклад, двигуни маркіз закуповував у Англії, а його власна фірма, яку сьогодні б назвали “гаражною майстернею”, могла самостійно виробляти лише рами та елементи ходової частини, та й то в дуже обмежених кількостях.
Попри це, де Ровен взявся за конструювання автомобіля. У 1926 році на Паризькому автосалоні він представив компактну вуатюретку з одноциліндровим двигуном об’ємом 0,48 л і потужністю 4 к.с., але вона не викликала значного інтересу. Це призвело до того, що на початку 1930-х років маркіз залишив автоспорт, припинив розробку автомобілів та мотоциклів і зайнявся автодилерством, відкривши в Парижі салон уживаних спортивних автомобілів.
Під час Другої світової війни він тяжко переживав розгром і капітуляцію Франції. Як колишній герой Першої світової, він залишив окуповану країну і певний час провів в Алжирі.
Після війни де Ровен тверезо оцінив перспективи французького авторинку і вирішив знову спробувати щастя в автомобілебудуванні. У повоєнній Франції громадяни, збіднілі війною, не могли дозволити собі дорогі машини. Тому маркіз зробив ставку на дешеві, компактні мікролітражки, розуміючи, що середньостатистичний француз на той час міг придбати лише таке.
У 1946 році новостворена фірма Rovin представила компактний задньомоторний родстер Rovin D1. Його оснастили одноциліндровим двигуном повітряного охолодження об’ємом 0,26 л потужністю 6,5 к.с. та триступінчастою механічною коробкою передач. Конструкція машини була надзвичайно простою, навіть примітивною. Rovin D1 не мав дверей, комплектувався однією фарою і міг розвивати швидкість до 70 км/год. Передня підвіска була ресорною, задня – пружинною, а крутний момент передавався на задні колеса за допомогою мотоциклетного ланцюга. Попри вкрай низьку купівельну спроможність французів, цей дешевий автомобіль не викликав особливого інтересу. Його зовнішній вигляд нагадував гаражну саморобку, хоча вироблявся він не кустарно, а на конвеєрі колишнього автозаводу Delaunay-Belleville, який маркіз разом із братом Робертом придбав у 1946 році.
Швидко проаналізувавши помилки, наступного року де Ровен представив модернізовану версію – Rovin D2. Автомобіль став трохи довшим (2,8 м проти 2,72 м у попередника) і отримав дві фари. Одноциліндровий двигун “повітряник” замінив опозитний двоциліндровий мотор об’ємом 0,42 л (10 к.с.) з рідинним охолодженням. Максимальна швидкість зросла до 80 км/год. Саме цей автомобільчик став першою моделлю фірми, що пішла у серійне, а точніше – дрібносерійне виробництво. Всього було випущено 700 штук Rovin D2. Варто зазначити, що машини вироблялися лише один рік, тому такий тираж є непоганим показником, враховуючи невеликий штат співробітників та скромні можливості маленької фірми.
Поки молодший брат Роберт займався фінансами та плануванням розвитку компанії, Рауль де Ровен активно розробляв наступну модель – Rovin D3, яку запустили у серію у 1948 році. Автомобіль отримав понтонний кузов без виступаючих крил, оснащувався дверима та помітно підріс: довжина – 3,05 м, ширина – 1,20 м, висота – 1,12 м, колісна база – 1,80 м. Це вплинуло на вагу, яка досягла 365 кг (проти 300 кг у D2). Оскільки двигун залишився незмінним, максимальна швидкість знизилася до 75 км/год. Ця модель стала першою, що продавалася за межами Франції – у 1949 році кілька машин вирушили до Уругваю.
Того ж року фірма зазнала удару, від якого так і не змогла оговтатися: 1 липня 1949 року, не доживши тиждень до свого 53-річчя, раптово помер Рауль де Ровен. Причина смерті невідома, але відхід засновника фірми Rovin (саме такий логотип прикрашав капоти автомобілів) катастрофічно позначився на її перспективах, попри те, що брат маркіза, Роберт, виявився талановитим керівником.
Саме він у 1950 році довів до серійного випуску найуспішнішу модель – Rovin D4. Це був подальший розвиток Rovin D3, але автомобіль став трохи більшим, хоча й зберіг колісну базу попередника. Маса зросла до 395 кг, проте двигун модернізували: збільшили об’єм до 0,46 л і підвищили потужність до 13 к.с., що дозволило розганятися до 85 км/год. З 1950 по 1953 рік було випущено понад 1200 штук Rovin D4, що зробило цю модель наймасовішою в історії фірми.
Зі смертю Рауля де Ровена фірма втратила не лише головного конструктора та генератора ідей, але й втратила стрижень, на якому трималося все підприємство. Розробляти нові моделі стало нікому. Роберт де Ровен не наважився запросити стороннього конструктора, а без оновлення модельного ряду про перспективи було годі й думати. На початку 1950-х Франція майже подолала наслідки війни, добробут французів поліпшувався, і такі машинки, як Rovin, викликали все менший інтерес. Конкуренти – Renault та Citroen – не дрімали. Renault наприкінці 1940-х випустила 4CV, але справжнім ударом стала поява Citroen 2CV, який миттєво завоював серця французів, а згодом – і всієї Європи.
Крихітна фірма Rovin не могла конкурувати з автомобільними гігантами. З 1953 року її становище стабільно погіршувалося. У 1954 році фірма доскладала останні машини з наявних деталей, а незабаром життя на колишньому заводі Delaunay-Belleville завмерло. Коштів на розвиток бракувало, а головне – не було нової моделі для виробництва. Rovin D4 на той час морально й технічно застарів і майже не мав попиту. Тому Роберт де Ровен у 1958 році прийняв важке, але неминуче рішення – фірму було ліквідовано.
За свою недовгу історію фірма Rovin випустила менше трьох тисяч автомобілів трьох моделей. Багато з них збереглися до наших днів і періодично з’являються на аукціонах, де, попри їхню малотиражність, за них правлять не такі вже й високі ціни.
На жаль, у сучасному паризькому районі Сен-Дені ніщо не нагадує про фірму Rovin, хоча там є зупинка громадського транспорту Delaunay-Belleville, названа на честь заводу, з конвеєра якого також сходили автомобілі марки Rovin.