Вирушаючи влітку за кордон на власному авто, більшість водіїв переймаються місцевими обмеженнями швидкості, вартістю платних доріг та паркування. Однак значно менше уваги приділяється відмінностям у водійському етикеті. Часто неписані правила щодо попередження про небезпеку, висловлення подяки, вибачень чи правил проїзду перехресть суттєво різняться залежно від країни.
Українська культура водіння часто побудована на принципі спонтанної солідарності: водії допомагають один одному, знижують швидкість біля калюж, щоб не облити пішоходів, і навіть заводять розмови в заторах. Але що відбувається, коли українці сідають за кермо в іншій країні?
Дослідження компанії carVertical показало, що 47% водіїв вважають недостатнє розуміння місцевої культури водіння фактором, який може створювати небезпечні ситуації на дорозі. Ще 33% впевнені, що це іноді спричиняє ризиковані ситуації. Лише 10,9% вважають, що це не становить небезпеки, а 8,5% не визначилися.
Один і той самий сигнал може мати різне значення в різних країнах
Хоча водії по всій Європі використовують дальнє світло, аварійну сигналізацію, жести та клаксон для спілкування, значення цих сигналів може суттєво відрізнятися. Те, що є ввічливим жестом в одній країні, може сприйматися як агресія в іншій.
Наприклад, у Румунії блимання фарами – це майже окрема мова. Воно може означати попередження, прохання звільнити дорогу, привітання (особливо між водіями вантажівок чи таксі) або навіть вираження захоплення рідкісним автомобілем. Однак тривалий агресивний спалах може бути виявом нецензурної лайки на адресу іншого водія.
У Великій Британії блимання дальнім світлом є жестом ввічливості та співпраці. У Фінляндії, в Лапландії, той самий сигнал використовується для попередження про північних оленів на дорозі.
Клаксон також часто використовується для сповіщення про небезпеку, але в багатьох країнах він виражає й нетерпіння – наприклад, щоб спонукати водія попереду рушити з місця на світлофорі. У сільській місцевості Хорватії, Румунії та Франції короткий гудок може бути дружнім привітанням. В Іспанії водії сигналять, впізнавши друзів або родичів. У Франції та Португалії це цілком нормально – посигналити біля будинку друга замість дзвінка у двері. Натомість у Великій Британії необґрунтоване гудіння вважається агресивним і порушенням етикету.
Загалом, водії Північної Європи схильні до функціонального та стриманого спілкування на дорозі, тоді як у південних і балканських країнах воно є більш виразним, з активним використанням фар, гудків і жестів.
Сигнали, зрозумілі кожному європейському водієві
Попри відмінності в інтерпретації сигналів, існують і універсальні міжнародні правила. Наприклад, у Литві, Польщі, Словаччині, Чехії, Румунії, Хорватії та інших країнах Центральної та Східної Європи водії часто висловлюють подяку за допомогою аварійної сигналізації.
Жести руками також можуть мати різне значення. Піднята рука є загальноприйнятим знаком подяки, але в Німеччині показ середнього пальця може мати юридичні наслідки та каратися штрафом.
Клаксон використовується не лише для попередження чи вираження невдоволення. Гучні гудки весільної процесії у Чеській Республіці, Словаччині, Сербії, Угорщині, Польщі, Румунії, Литві та Латвії – це загальновизнаний ритуал, що не має агресивного підтексту. У Сербії в’їхати в весільну процесію вважається поганою прикметою.
В Італії, Іспанії, Португалії та Румунії клаксон часто застосовується для вираження радості та підтримки після спортивних подій або під час демонстрацій.
«Блимання дальнім світлом – це найуніверсальніший і найпоширеніший спосіб попередження про поліцейський патруль, камери контролю швидкості, аварії чи перешкоди на дорозі. Ним активно користуються водії майже по всій Європі. Однак в Італії таке попередження про поліцію суворо заборонено законом», – зазначає Матас Бузеліс, фахівець carVertical.
Обізнаність із місцевим водійським етикетом, але невпевненість за кордоном
Опитування carVertical показало, що 60% респондентів добре знають неписані правила водіння у своїй країні. Однак під час подорожей за кордон ця впевненість слабшає. Близько двох третин водіїв принаймні іноді стикалися з незнайомими звичаями водіння.
Це підтверджує, що для подорожей без стресу важливо не лише перевірити вартість платних доріг, але й дослідити водійський етикет країни призначення. Окрім відмінностей у спілкуванні, водії в різних країнах також по-різному тлумачать правила дорожнього руху.
«Через низькі штрафи та похибки радарів у Бельгії, Чеській Республіці, Словаччині, Литві й Латвії існує неписана «норма» їздити зі швидкістю трохи вище дозволеної. Натомість у Скандинавії навіть незначне перевищення швидкості тягне за собою чималий штраф», – пояснює Бузеліс.
Місцеві традиції водіння виходять за рамки правил дорожнього руху
Місцеву культуру водіння формують не лише правила, а й вірування та ритуали. В Італії, Чехії та Хорватії деякі водії досі вірять, що чорний кіт, який переходить дорогу, приносить нещастя. У Румунії, Сербії та Португалії водії для захисту часто тримають в авто релігійні символи.
Існують і більш практичні звичаї. Наліпка з кленовим листком у Литві закликає бути терплячими до водіїв-початківців. Британські водії дають своїм автомобілям імена, а чеські й словацькі пасажири грають у гру «жовта машина». В Італії багато хто уникає планування поїздок чи купівлі авто на вівторок і п’ятницю. В Іспанії та Великій Британії деякі водії затримують подих, проїжджаючи через тунель або повз цвинтар, щоб уникнути нещастя.
Дослідження місцевих звичаїв перед поїздкою може здатися менш важливим, ніж перевірка обмежень швидкості чи купівля дорожньої віньєтки, але це точно допоможе зробити подорож легшою та менш стресовою.