- 1 Чому Росія знову заговорила про запуск “Сили Сибіру-2”?
- 2 Що відомо про проєкт “Сила Сибіру-2”?
- 3 Чому Китай не погоджується на будівництво нового газопроводу?
- 4 Наскільки новий газопровід важливий для економіки Росії?
- 1 Чому Росія знову заговорила про запуск “Сили Сибіру-2”?
- 2 Що відомо про проєкт “Сила Сибіру-2”?
- 3 Чому Китай не погоджується на будівництво нового газопроводу?
- 4 Наскільки новий газопровід важливий для економіки Росії?
Питання щодо “Сили Сибіру-2” залишається одним із ключових у діалозі між Москвою та Пекіном, проте візит Володимира Путіна до Китаю у 2026 році знову не приніс очікуваних результатів. Хоча “Сила Сибіру-1” вже транспортує понад 38 мільярдів кубометрів газу, Російській Федерації вкрай необхідний новий маршрут для розміщення ресурсів Ямалу, зважаючи на втрату європейського ринку.
Водночас Китай не поспішає укладати угоду, висуваючи певні умови. Причина полягає в тому, що країна прагне уникнути залежності від одного постачальника, вимагаючи газ за внутрішніми російськими цінами та відмовляючись фінансувати його будівництво. Для Росії ж питання “Сили Сибіру-2” — це насамперед спроба компенсувати зупинку роботи “Північних потоків”.
24 Канал з’ясував, чому Китай зволікає з підписанням угоди, як загострення на Близькому Сході впливає на газові переговори та наскільки значущим є проєкт газопроводу для російської економіки.
Чому Росія знову заговорила про запуск “Сили Сибіру-2”?
Як відомо, цієї весни Росія та Китай знову не досягли згоди щодо термінів запуску “Сили Сибіру-2”. Російська сторона обережно коментує цю ситуацію. Зокрема, прессекретар Путіна Дмитро Пєсков зазначив, що чітких термінів реалізації цього проєкту наразі немає, але водночас додав, що вдалося досягти значних домовленостей.
Загалом, основні параметри для взаєморозуміння щодо “Сили Сибіру-2” існують. Є розуміння щодо маршруту, і щодо способу будівництва. Залишилося узгодити деякі нюанси, але загалом таке взаєморозуміння вже досягнуте,
– заявив речник Путіна Дмитро Пєсков за підсумками переговорів делегацій Росії та КНР у Пекіні.
Справа в тому, що Росія розраховує за допомогою проєкту “Сила Сибіру-2” частково компенсувати доходи та обсяги експорту газу після припинення поставок до Європи по “Північних потоках”.
Ще у 2025 році російське видання “Інтерфакс” підрахувало, що з урахуванням будівництва нового газопроводу “Сила Сибіру-2” та збільшення поставок по далекосхідному маршруту, поставки російського газу до Китаю в перспективі можуть зрости на 58 мільярдів кубометрів на рік.
Нагадаємо, минулого року “Сила Сибіру-1” нарешті вийшла на проєктну потужність у 38 мільярдів кубометрів, навіть перевищивши її. У вересні 2025 року, під час візиту Володимира Путіна до КНР, було досягнуто домовленості про збільшення обсягу прокачування газу трубопроводом до 44 мільярдів кубометрів на рік.
Керівник енергетичних програм Центру глобалістики “Стратегія XXI” Ігор Стукаленко у коментарі для 24 Каналу заявив, що тема “Сили Сибіру-2” знову стала актуальною через події на Близькому Сході, які призвели до перекриття логістичних маршрутів у регіоні.
Ігор Стукаленко
Керівник енергетичних програм Центру глобалістики “Стратегія XXI”
Це також важливо для Китаю, оскільки через ці маршрути вони отримували приблизно 20 мільярдів кубічних метрів газу, що становить близько 17-18 мільйонів тонн СПГ. Це досить значні обсяги.
Відповідно, удари по катарських заводах з боку Ірану безумовно впливають на постачання газу. І хоча це не надто велика частка в загальному балансі, партнери з Росії це розуміють, і це є одним із факторів активізації переговорного процесу щодо “Сили Сибіру-2”.
Що відомо про проєкт “Сила Сибіру-2”?
Ще у 2006 році між Китаєм та Росією було підписано Меморандум про постачання природного газу. Документ був підписаний головою правління “Газпрому” Олексієм Міллером та генеральним директором компанії CNPC Чень Ген.
Тоді пропонувалося збудувати газогін для експорту природного газу з російського Західного Сибіру під назвою “Алтай”.
- Однак згодом розробка проєкту була припинена через розбіжності щодо цін на природний газ та конкуренцію з боку інших джерел газу на китайському ринку.
- Крім того, територія Алтаю, через яку мав проходити газогін, вкрита горами, що робить початок будівництва там доволі складним.
Втім, історія на цьому не закінчилася. Через 7 років після цього, у 2013 році, “Газпром” та CNPC домовилися про будівництво вже іншого газопроводу, який отримав назву “Сила Сибіру-2”.
Його протяжність має становити близько 6 700 кілометрів, з яких 2 700 кілометрів пройдуть територією Росії, а 2 500 кілометрів — територією Монголії. Водночас запланована потужність прокачування — 50 мільярдів кубометрів газу на рік.
Проєкт газопроводу “Сила Сибіру – 2” / Інфографіка Global Energy Monitor
За словами енергетичного експерта Володимира Омельченка, який поділився своїми думками з 24 Каналом, проєкт, що проходить від Ямалу через Сибір, а потім через Монголію до Китаю, є доволі протяжним.
Володимира Омельченка
Директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова
Китай вже кілька років не погоджується на нього, оскільки для них цей проєкт не має жодного сенсу.
Чому Китай не погоджується на будівництво нового газопроводу?
Пекін вже кілька разів відкладав рішення щодо підписання контракту. Його так і не було укладено у 2024 та 2025 роках.
Справа в тому, що Китай не хоче повторити помилок Європейського Союзу, який надмірно залежав від російського газу. Зараз країна максимально диверсифікує поставки газу.
Як раніше розповідав у коментарі 24 Каналу директор із досліджень DiXi Group Роман Ніцович, мета Росії у проєкті “Сила Сибіру-2” полягає у встановленні цін на рівні проєкту “Сила Сибіру-1”. Однак Китай прагне, аби росіяни постачали газ за внутрішніми російськими цінами, які вдвічі нижчі за світові.
До того ж, “Газпром” наразі не має коштів на будівництво газогону, а Китай не бажає за нього платити. Відтак єдиною рушійною силою став меморандум про будівництво газопроводу “Сила Сибіру-2”, підписаний у вересні 2025 року. Втім, до нього варто ставитися більш скептично, ніж серйозно.
Як додає Ігор Стукаленко, Китай, попри все, має значний газовий баланс. Його власний видобуток становить приблизно 250 мільярдів кубометрів, а решта — це імпорт, який у різні роки становить 170–180 мільярдів.
Ключовим моментом є те, що Китай свідомо уникає прив’язки до одного постачальника та формує максимально диверсифікований імпортний портфель.
- Відтак, окрім постачань з Росії, є поставки з Центральної Азії: Туркменістану (до 40 мільярдів кубометрів на рік), Казахстану та Узбекистану (разом близько 10 мільярдів кубометрів на рік).
- Крім того, закуповуються великі обсяги СПГ, основним постачальником якого є Катар. Також здійснюються поставки з Малайзії, Індонезії та Австралії.
Натомість частка Росії в імпорті Китаю становить приблизно від 48 до 50 мільярдів кубометрів газу. Водночас “Сила Сибіру-2” у запропонованому вигляді передбачає ще близько 55 мільярдів кубометрів. Це вже потенційно означає прив’язку до одного великого джерела постачання.
- Окремо варто враховувати, що на відміну від трубопровідного газу, СПГ є глобальним товаром, який можна купувати з різних ринків, як і нафту. Це надає додаткову перевагу з точки зору безпеки.
- Ще одним фактором є ціна. Китайська сторона традиційно наполягає на нижчих цінах або максимально вигідних умовах постачання.
Річ у тім, що внутрішня ціна на газ у Росії є доволі незначною. Для орієнтиру, для енергетики газ у Росії є найдешевшим — це десь 120–125 доларів за тисячу кубометрів газу,
– каже Стукаленко.
Оскільки вартість газу становить 60–70% у структурі ціни на електроенергію, доступ до дешевого ресурсу є ключовою конкурентною перевагою російської промисловості над європейською.
Саме тому Китай наполягає на максимально низьких цінах у переговорах із Росією, адже отримання дешевого енергоресурсу надасть значні переваги китайській економіці.
Про це говорить і Омельченко, який додає, що Китай не відмовляє Росію від будівництва, але сам не бажає фінансувати цей проєкт.
Проєкт вимагає значних фінансових вкладень. А тому, за такою схемою, яку пропонує Китай, він ніколи не окупиться для Росії,
– додає пан Володимир.
Наскільки новий газопровід важливий для економіки Росії?
Як повідомлялося, у січні-липні 2025 року Росія експортувала до КНР трубопровідного газу на суму 5,69 мільярда доларів. Це на 21,3% перевищує показник за аналогічний період 2024 року.
Дані за травень свідчать про те, що Росія закриває близько 28% імпорту газу Китаєм.
Цікаво! “Газпром” і CNPC вели переговори щодо збільшення поставок трубопроводом “Сила Сибіру-1” на 6 мільярдів кубометрів на рік з 2031 року. Такі нові поставки можуть принести компанії додаткові 1,5 мільярда доларів на рік, виходячи з ціни на газ у 250 доларів за 1 000 кубічних метрів.
Через таку залежність від Китаю, каже Стукаленко, проєкт “Сила Сибіру-2” є важливим для Росії на тлі значного скорочення обсягів експорту до Європи. Адже близько 150 мільярдів кубометрів газу, що видобувалися на Ямальському півострові, опинилися незатребуваними.
Варто згадати, що “Газпром” вклав величезні кошти в “Північні потоки”. І зараз постає питання їх економічної компенсації через нові експортні маршрути,
– зауважує експерт Центру глобалістики “Стратегія XXI”.
Володимир Омельченко також зазначив, що причина, чому росіяни знову заговорили про запуск “Сили Сибіру-2”, полягає у складному фінансовому становищі “Газпрому”.
Компанія втратила можливість самостійно себе фінансувати, оскільки втратила ринок Європейського Союзу. Наразі газ постачається лише до Угорщини та Словаччини через “Турецький потік”. А після того, як Україна припинила транзит російського газу у 2025 році, ситуація для “Газпрому” ще більше погіршилася,
– каже Омельченко.
Відтак Росія шукає інші ринки збуту. Адже якщо на ринку нафти ще можна диверсифікувати постачання цього ресурсу завдяки танкерам, то з трубопровідним газом ситуація зовсім інша.
Як пояснив Омельченко, наразі невідомі точні збитки “Газпрому”, оскільки це засекречена інформація. Однак цілком логічно, що вони вимірюються сотнями мільярдів рублів.
Компанія тривалий час перебуває у передбанкрутному стані, утримуючись на плаву лише завдяки прямим державним дотаціям. Проте спроможність російського бюджету й надалі фінансувати ці збитки вичерпується: українська розвідка повідомила про перевищення дефіциту Росії на 2026 рік, який вже досягнув 78,4 мільярда доларів за перші 4 місяці поточного року.