Архітектура, яку змінили мешканці / Фото Pedro Mascaro
У середині минулого століття в Латинській Америці було започатковано будівництво цілих житлових комплексів, які мали слугувати взірцем сучасного міського планування. Однак з плином часу мешканці почали адаптувати ці території під свої потреби, що призвело до суттєвих відхилень від первинних дизайнерських задумів.
Ноноалко-Тлателолко: модерністський мегапроєкт у Мехіко
У 1960-х роках у Мехіко було реалізовано проєкт житлового району Ноноалко-Тлателолко – одного з наймасштабніших соціальних житлових комплексів у Латинській Америці, як зазначає ArchDaily.
Автором проєкту виступив мексиканський зодчий Маріо Пані, який черпав натхнення у модерністській архітектурі та концепціях французького архітектора Ле Корбюзьє.
Комплекс складався з 102 житлових споруд. Окрім квартир, тут було передбачено розміщення освітніх закладів, громадських установ та зелених зон. Для забезпечення зручності мешканців, у районі було створено власну інфраструктуру та навіть розмежовано шляхи для пішоходів і автомобілів.
Ноноалко-Тлателолко став прикладом так званого суперблоку – великомасштабного житлового утворення, яке функціонує ізольовано від традиційної міської вуличної мережі. На той час архітектори вважали, що такий підхід до планування сприятиме впорядкованості та комфорту міського середовища. Подібні ініціативи були частиною ширшої державної стратегії модернізації міст, а житлові комплекси розглядалися як інструмент не тільки організації простору, а й повсякденного життя їхніх мешканців.
Ноноалко-Тлателолко / фото ArchDaily
Зведення району було відповіддю на проблему перенаселення Мехіко та міграцію населення з сільських регіонів. Водночас реалізація проєкту супроводжувалася значними виселеннями: для будівництва комплексу примусово було переміщено близько 70 тисяч осіб.
Педрегулью: житловий комплекс для робітників у Ріо-де-Жанейро
Комплекс Педрегулью в Ріо-де-Жанейро був розроблений Аффонсо Едуардо Рейді під наглядом Кармен Портіньї для незаможних працівників міських служб. Він став одним із численних проєктів соціального житла, що реалізовувалися в Латинській Америці.
Педрегулью було споруджено на схилі пагорба, тому основний житловий корпус набув вигнутої форми, що відповідала рельєфу місцевості. Проєкт передбачав не лише житло, але й власну розвинену інфраструктуру для мешканців. На території комплексу було облаштовано освітній заклад, медичний центр, спортивні споруди, басейн та загальні простори.
Педрегулью у Ріо-де-Жанейро / фото ArchDaily
На відміну від стандартної житлової забудови, Педрегулью проєктувався як цілісний комплекс. Його мешканці мали змогу користуватися основними послугами поблизу дому, не виходячи за межі району.
Сьюдад-Кеннеді: як мешканці змінили задум архітекторів
Схожі принципи було застосовано при створенні району Сьюдад-Кеннеді в Боготі, столиці Колумбії. Його збудували на місці колишнього летовища Течо. Район складався з житлових блоків з власною інфраструктурою, тому мешканці мали отримувати більшість послуг у межах свого житлового кварталу.
Однак з часом життя внесло свої корективи. Простіри, які архітектори залишили між житловими блоками, почали використовуватися не за призначенням. Дороги поступово трансформувалися в торговельні артерії, де зосередилася економічна діяльність району.
Сьюдад-Кеннеді / фото ArchDaily
Мешканці почали облаштовувати крамниці та невеликі підприємства безпосередньо у своїх помешканнях. Перші поверхи житлових будівель було переобладнано під комерційні приміщення, такі як крамниці, майстерні та інші. Водночас район почав ущільнюватися забудовою, яка не була передбачена в початковому проєкті.
У результаті функції традиційної міської вулиці, від яких модерністські архітектори намагалися дистанціюватися під час проєктування суперблоків, поступово відновилися. Торгівля, малий бізнес та повсякденна взаємодія мешканців сформували середовище, яке суттєво відрізнялося від початкового задуму авторів району.
Як у Китаї створили горизонтальний хмарочос?
Горизонтальний хмарочос важить близько 13 тисяч тонн. Його будівництво стало справжнім інженерним викликом, оскільки споруду необхідно було надійно закріпити на значній висоті між кількома вежами.
Проєкт привернув увагу не тільки своїми масштабами, а й самим підходом до використання простору. Замість того, щоб зводити черговий надвисокий хмарочос, архітектори вирішили об’єднати декілька веж в одну масштабну конструкцію.