Колись ванна кімната в міській квартирі сприймалася співгромадянами як альтернатива громадським лазням: річ, в принципі, хороша, але без неї цілком можна обійтися.
Сьогодні міськими лазнями користуються рідше, а ванна кімната з мало затребуваної альтернативи перетворилася на важливу частину житла. У ванній кімнаті ми виконуємо щоденні рутинні гігієнічні процедури, проводячи в тісному приміщенні значну частину життя.
На жаль, розробники проектів житлових будинків масової забудови найчастіше до ванної кімнати ставляться по-старому. Площа середньостатистичної ванни рідко коли дозволяє зручно розмістити в кімнаті необхідні меблі та побутову техніку, а з електроустаткування щасливим новоселам найчастіше доступна єдина «лампочка Ілліча», що мізерно висвітлює маломірне приміщення без вікон.
Тому зовсім не рідкість, коли життя в новій квартирі починається з кардинальної перебудови ванної, насичення її високотехнологічними «благами цивілізації», які використовують електроенергію. На жаль, чи то через незнання, чи то з інших причин, але техніка безпеки при таких перебудовах дотримується далеко не завжди.
Державний стандарт, визначальний вимоги електробезпеки – непросто документ, придуманий чиновниками від неробства, а зведення правил, вироблених з урахуванням багаторічного досвіду експлуатації електроприладів.
Будь-яке ванне або душове приміщення російський стандарт ділить на чотири зони для забезпечення безпеки та вибору електроустаткування . Безпосередньо ванна або піддон душової кабіни відноситься до зони 0 . У ній допускається використання лише низьковольтних приладів напругою до 12В.
Зона 1 – це простір під ванною та над нею до висоти два з чвертю метра від рівня підлоги. Тут не місце додаткового освітлення, вентиляторів або інших електроприладів, крім водонагрівачів.
Простір навколо першої зони зверху до стелі та по сторонах у радіусі 60 сантиметрів від ванної або душового піддону відноситься до зони 2 . Тут, крім водонагрівачів, допускається встановлення світильників другого класу захисту від ураження електрострумом з подвійною або посиленою ізоляцією та без заземлення.
У всіх перерахованих зонах не можна встановлювати жодних розподільчих пристроїв, коробок та пультів керування. Якщо у ванній кімнаті потрібна розетка, її можна встановити в зоні 3 , що охоплює простір від стелі до підлоги в радіусі 2,4 метра навколо зони 2. Але просте включення розеток в квартирну електромережу неприпустимо, стандарт вимагає використовувати розділові трансформатори або пристрої захисного відключення.
Користувачі Інтернету добре знайомі з поняттям IP-адреси. Виявляється, абревіатура IP використовується ще й для скорочення слів Ingress Protection, системи стандартів Міжнародної електротехнічної комісії, що визначають вимоги захисту побутових електроприладів від впливу води.
Російські правила влаштування електроустановок визначають, що електроприлади, що встановлюються в зоні 0, повинні забезпечувати водонепроникність при зануренні у воду, що відповідає класу захисту IPx7.
Пристрої IPx5, захищені від впливу водяних струменів будь-якого напрямку, допускається встановлювати в зоні 1. У зоні 2 ванних кімнат житлових приміщень не загального користування можна використовувати електроприлади класу IPx4, яким ніщо влучає в бризки. Пристрої IPx1, захищені від впливу крапель, що вертикально падають, встановлюють в зоні 3.
Приступаючи до робіт, пам'ятайте, що електричної безпеки в жодному разі не можна нехтувати, навіть якщо це здається зручним.
Успішний ремонт.
